навислий

нави́слий

-а, -е.

Дієприкм. акт. мин. ч. до нависнути.

|| у знач. прикм.

Значення в інших словниках

1. навислий — нави́слий дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. навислий — НАВИ́СЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. до нави́снути. Високі скелі, гордо навислі над морем, піддались нарешті: море вигризло в них високі й глибокі гроти (М. Коцюбинський); Заплющила [Тамара] очі, щоб не бачити оцей противний, навислий над нею брудний дах (А.  Словник української мови у 20 томах
3. навислий — НИЗЬКИ́Й (який міститься на невеликій висоті); ПРИЗЕ́МНИЙ (який міститься при самій землі); НЕВИСО́КИЙ (перев. про сонце, хмари тощо); НАВИ́СЛИЙ (про небо, хмари, стелю тощо). Недалеко від хати під низькою стріхою весело стояла стаєнка чи хлів (М.  Словник синонімів української мови
4. навислий — Нави́слий, -ла, -ле  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. навислий — НАВИ́СЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до нави́снути. Високі скелі, гордо навислі над морем, піддались нарешті: море вигризло в них високі й глибокі гроти (Коцюб.  Словник української мови в 11 томах
6. навислий — Навислий, -а, -е Нависшій. Під навислими скелями стояли мраморяні статуї. Левиц. І. 221.  Словник української мови Грінченка