навитяжку
НАВИ́ТЯЖКУ, присл.
Прямо, виструнчившись, витягнувши руки уздовж тулуба.
Ввіходить [жандарм] і стає навитяжку (Леся Українка);
Сполоханий вартовий прокинувся, став навитяжку, жмурячись від світла (І. Цюпа);
Ауер рівно, навитяжку, сидів у кріслі, неначе виструнчився перед начальством (А. Хижняк);
Горовий мовчав, стоячи перед Глобою навитяжку (О. Гончар);
Вiн стояв навитяжку, тручи пальцем бiчник приставленої до стiни драбини на горище (Р. Андріяшик).
Словник української мови (СУМ-20)