навичка
НА́ВИЧКА, и, ж.
Схильність або потреба діяти, поводити себе певним чином; звичка.
Мав [Гриць] навичку щонеділі впитися (Л. Мартович);
У традиційних способах і засобах мисливства бачимо докладну обізнаність горян із властивими різним звірам і птахам особливостями, характерними навичками і повадками (з наук.-попул. літ.);
// Уміння, набуте досвідом, вправами; навик.
Коли знайомився з класом, виголосив невеличку промову про значення трудових навичок (Г. Усач);
Режисер звикає до своєї сцени. Але вiн повинен боятися, щоб професiональнi навички не переросли у байдужiсть (Ю. Мушкетик);
Приїхавши в Київ, він використав ті ж таки мисливські навички (Валерій Шевчук);
Олег не думав, що навички колишнього прикордонника зовсім призабулися (А. Кокотюха).
Словник української мови (СУМ-20)