навичка
НА́ВИЧКА, и, ж. Схильність чи потреба діяти, вести себе певним чином; звичка.
Мав [Гриць] навичку щонеділі впитися (Март., Тв., 1954, 58);
Початкуючі диригенти вправляються в тактуванні перед дзеркалом, щоб вчасно збутися лихих навичок та негарних манір (Осн.. диригув., 1960, 191);
// Уміння, набуте вправами, досвідом; навик.
На ударних комсомольських будовах десятки тисяч юнаків і дівчат проходять хорошу школу виховання, вчаться переборювати труднощі, набувають навички господарювання (Ком. Укр., 5, 1963, 19);
Робота на фрезерному верстаті вимагала не лише практичних навичок, але й певних теоретичних знань (Ткач, Арена, 1960, 208).
Словник української мови (СУМ-11)