навколишній
НАВКО́ЛИШНІЙ, я, є.
1. Який оточує кого-, що-небудь, розташований живе, існує і т. ін. навколо або поблизу когось, чогось.
Прибув [Кий] на Дунай: уподобав місце, і збудував малий городок і хотів осісти в ньому з родом своїм, та не дали йому навколишні мешканці (з легенди);
Вільно підклавши під голову подушку й присунувши лампу близько, щоб проміння з-під абажура падало лише на книжку, щоб лише вона світилася в тихій навколишній сутіні (В. Підмогильний);
Арсен байдужим і втомленим поглядом дивився на навколишній світ (Л. Дмитерко);
З навколишніх сіл вузькими польовими дорогами тягнуться і тягнуться до шосе селяни (О. Гончар);
Пташині крики так само неприкаяно носилися в навколишньому цупкому повітрі (Ю. Андрухович).
2. у знач. ім. навко́лишнє, нього, с. Те, що оточує кого-небудь, розміщене навколо.
Тепер, наче заспокоївшись, він обвів очима навколишнє (Н. Рибак);
Вистава захоплювала, примушувала забувати все навколишнє (В. Собко);
Після тої незабутньої ночі усе навколишнє відійшло од нього (М. Стельмах);
Мов крізь сон доходило до мене навколишнє (Ю. Збанацький);
Художник не вишукує красивих пейзажів – він знаходить красу в звичайному навколишньому (з навч. літ.);
// Події, які відбуваються навколо когось.
Навколишнє доходило до Орисі через чорні блискавки (Григорій Тютюнник).
3. у знач. ім. навко́лишні, ніх, мн. Люди, які оточують кого-небудь.
Є люди, які неусвідомлено, поза своєю волею, первородно випромінюють негативну ауру, не за своєю виною створюючи дискомфорт навколишнім (Б. Олійник).
Словник української мови (СУМ-20)