навколишній
НАВКО́ЛИШНІЙ, я, є. Який оточує кого-, що-небудь, розташований навколо або поблизу когось, чогось.
З навколишніх сіл вузькими польовими дорогами тягнуться і тягнуться до шосе селяни (Гончар, III, 1959, 443);
Арсен байдужим і втомленим поглядом дивився на навколишній світ (Дмит., Розлука, 1957, 6);
// у знач. ім. навко́лишнє., нього, с. Те, що оточує кого-небудь, розміщене навколо.
Тепер, наче заспокоївшись, він обвів очима навколишнє (Рибак, Зброя.., 1943, 47);
Мов крізь сон доходило до мене навколишнє (Збан., Любов, 1957, 82).
Словник української мови (СУМ-11)