наволока
НА́ВОЛОКА, и, ж., розм.
Те саме, що на́волочка.
Живо розгортав постіль на своїм лігві, ділив між себе й гостя пір'я з гуски в тонкій наволоці, хоч знав, що цю ніч не зажмурить ока з утіхи (К. Гриневичева);
Поклали [раби] перед київським князем дари – коштовні наволоки, узороччя, позолочений щит і меч (С. Скляренко);
Їх наволоки, вогкі од зітхань, на вітрі розчепіриш простопадло (О. Забужко);
По підлозі циновки розкидані, подушки в помаранчевих наволоках (Люко Дашвар).
Словник української мови (СУМ-20)