наволочити

НАВОЛОЧИ́ТИ, лочу́, ло́чеш, док., кого, що, і без дод., розм.

Те саме, що натяга́ти 1.

Тоді князь велів воям своїм брати зброю і наволочить стяги (С. Скляренко);

// Поволочити (у 1 знач.) довго.

Ой умирав Бармаш Та вмирав старий: Наволочили за правду по тюрмах (В. Поліщук).

Значення в інших словниках

1. наволочити — наволочи́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. наволочити — -очу, -очиш. Док. до волочити 4), 5).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. наволочити — Наволочи́ти, -чу́, -чиш гл. 1) = наволокти. 2) Надѣть (о наволочкѣ). Тра нову наволочити пішевку. НВолынск. у. 3) Пройти извѣстное количество пахоти бороною.  Словник української мови Грінченка