наволікати
НАВОЛІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАВОЛОКТИ́, лочу, ло́чеш; мин. ч. наволі́к, наволокла́, ло́; док., що, розм.
1. Волочачи, приносити велику кількість чого-небудь.
Князь дивився, чи перед брамою не затісують палів. Цікавий був, чи кіньми, чи волами наволікати будуть (Б. Лепкий);
Онсорій волю Махмуда вчиняє, Зараз мулів, верблюдів нав'ючає: Тії багатства, що він наволік Був би з країни податок за рік (А. Кримський).
2. Натягуючи, покривати кого-, що-небудь.
Наволік на себе теплу ковдру;
Князь Улiб не послухав старого воєводи, велiв наволочити стяги, але йти не вперед, а назад, до рiчки Колубави (С. Скляренко).
3. перен. Накликати, наговорювати, зводити щось неприємне на кого-, що-небудь.
– Ну, ну, нема чого лиху славу на наш рід наволікати (Леся Українка);
Текля, збурена, бліда, мовчки слухала, як наволікали на неї поговір (К. Гордієнко);
Ми не повинні осторонь стояти, коли на нашу організацію таку пляму наволікають (А. Хижняк).
◇ (1) Наволікати́ пеню́ на кого, діал. – звинуватити кого-небудь даремно.
Словник української мови (СУМ-20)