навпростець
НАВПРОСТЕ́ЦЬ, НАПРОСТЕ́ЦЬ, присл.
1. Найкоротшим шляхом, не по дорозі, перев. по прямій лінії.
Щоб душу в скорботі від муки спасти, Сюди навпростець я задумав пройти хмизами-ярами з святими дарами. Аж греблю нагірня прорвала вода, Тепер же навколо обходить шкода (П. Куліш);
Двоє червоних партизанів брели полем напростець до битого шляху (Іван Ле);
Обминувши будинок, він околицею побрів навпростець додому (В. Барка);
Ще за мить уздрів, що Федір покинув вівці й побіг навпростець (Валерій Шевчук).
2. перен. Без натяків, відверто, прямо.
Я не витримала і запитала [Маню] навпростець: – А куди і чому ви збираєтесь виїжджати? (Ірина Вільде);
Деякі сміліші, так ті так, напростець, стануть казати: – Оксано! Я тебе полюбив..! (Г. Квітка-Основ'яненко);
Дорош не витримав і вирішив повести із Сергієм розмову, як то кажуть, навпростець (Григорій Тютюнник);
Поводилась вона невимушено, як людина, що йде навпростець до своєї користі, і своєю примітивністю якось глибоко задовольнила його [Городовського] морально (В. Підмогильний);
// Не приховуючи від інших, не зберігаючи в таємниці.
Є речі, про які не варто говорити навпростець, на них слід лише натякати (О. Авраменко).
Словник української мови (СУМ-20)