навпрямець
НАВПРЯМЕ́ЦЬ, присл., діал.
Навпрямки.
То такий чоловік, що ти йому все навпрямець кажи: гаразд буде (Сл. Б. Грінченка);
Чорна, коротка голова птаха з піднесеним чолом була закутана в кругласте пір'я, під яким ховалася нерухливо звернена навпрямець світло-брунатна дуга очей (К. Гриневичева);
Оксен накинув йому на плечі свій плащ, першим спустився східцями в темряву: – Я вас навпрямець проведу (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)