навскоси
НАВСКОСИ́, присл.
Те саме, що на́вскі́с.
Краплі дощу навскоси падали за віконцем (П. Тичина);
– Отак іди навскоси, а там побачиш доріжку, саньми їжджену, і тією доріжкою прямо... (І. Багряний);
Я перестрибнув канаву i пiшов рiллею навскоси до дороги (Р. Андріяшик);
Переметнеться заєць навскоси – горить асфальт у нього пiд ногами (Л. Костенко);
// у знач. прийм., з род. в. Уживається для вираження навскісного відносно чого-небудь розміщення чогось.
Вусатий юрист, що сидів трохи навскоси проти Степана й бадьоро лицявся до білявої дівчини (В. Підмогильний);
Штольня повертала навскоси від головного шляху (М. Трублаїні);
Навскоси через величезну площу котила важка карета, запряжена четвериком (Б. Левін);
Навскоси од шляху марили вдалині поміж кущів акації степові гробки, кладовище (Г. Колісник).
Словник української мови (СУМ-20)