навітній
НАВІ́ТНІЙ, я, є, діал.
Зайшлий.
Це чоловік навітній, він здалека відкільсь (Сл. Б. Грінченка);
// Не власний, чужий.
У його були воли навітні й коні навітні: часто мінялись то по одній, то по кілька штук, – сьогодня [сьогодні] прибудуть,приведуть їх до його, а завтра й нема (Сл. Б. Грінченка).
Словник української мови (СУМ-20)