наголовник
НАГОЛО́ВНИК, а, ч.
Те саме, що на́головок 1.
Пишно вбраний, в крисані з високим наголовником, обвитим кованою бляхою, він ішов, як цар, гордо несучи голову (Г. Хоткевич);
Виблискували на сонці срібні й золоті наголовники, сяяли коштовні камені на вбранні (П. Загребельний).
Словник української мови (СУМ-20)