наголовник

наголо́вник

-а, ч.

Те саме, що наголовок 1).

Значення в інших словниках

1. наголовник — наголо́вник іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. наголовник — НАГОЛО́ВНИК, а, ч. Те саме, що на́головок 1. Пишно вбраний, в крисані з високим наголовником, обвитим кованою бляхою, він ішов, як цар, гордо несучи голову (Г. Хоткевич); Виблискували на сонці срібні й золоті наголовники, сяяли коштовні камені на вбранні (П. Загребельний).  Словник української мови у 20 томах
3. наголовник — НАГОЛО́ВНИК, а, ч. Те саме, що на́головок 1. Пишно вбраний, в крисані з високим наголовником, обвитим кованою бляхою, він ішов, як цар, гордо несучи голову (Хотк., II, 1966, 54).  Словник української мови в 11 томах