нагорьований
НАГОРЬО́ВАНИЙ, а, е, розм.
Який нагорювався, зазнав багато горя.
[Катря:] Та я ж тебе, бідну дівчину, натруджену та нагорьовану, винесу з цієї неволі на коні золотому (С. Васильченко);
Нащо тобі те знать, що є любов, як ніж, Що хтось віддав тобі свою хвилину кожну, І душу, нагорьовану, тривожну (Л. Забашта);
// у знач. ім. нагорьо́ване, ного, с.
Горе, нещастя, яких довелося зазнати. Вона все кричала, і в крикові тому було стільки наболілого та нагорьованого, що Олександрові Михайловичу раптом забракло повітря, зайшлось різким болем серце (А. Дімаров).
Словник української мови (СУМ-20)