надарма
НАДА́РМА, присл., розм.
Те саме, що надаре́мно.
– Ви, пане сотнику, надарма виходите на привокзальний майдан самі, без варти (Б. Антоненко-Давидович);
Навзаводи мчали козацькі полки до Львова, а поруч, не витрачаючи надарма своїх воїнів, не відставав Тугай-бей (Р. Іваничук);
[Ярчук:] Ви одкрили тільки краєчок свого серця, і я вже починаю втрачати розум. [Наталя:] Це надарма (І. Микитенко);
– Пиши, Володю, .. бо то наш обов'язок перед тими, хто загинув, розумієш .. Аби не забулося, аби ніщо не було надарма (Ю. Покальчук).
Словник української мови (СУМ-20)