надаряти
НАДАРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., НАДАРИ́ТИ, дарю́, да́риш, док., кого, розм.
Дарувати що-небудь або багато чогось.
* Образно. Іще хлоп'ятком бувши, чарував [Б. Сметана] Пражан вибагливих своєю грою, А виріс – і почав їх надаряти, Одважний учень сміливих майстрів. Натхнення невсипущого дарами (М. Рильський);
Уже найближча хвиля надарила їй [Дозі] до того добру нагоду [надати послуги повстанцям] (І. Франко);
// Наділяти чим-небудь, давати щось як подарунок, нагороду.
Дадарив Бог зайця хвостом (приказка);
“Покинув мене! Не схотів зо мною втікати! А яким щастям я тебе надарила б!” – неначе говорили її очі (І. Нечуй-Левицький);
// Віддячувати подарунком за щось.
Хто поб'є кого, того цар надарить, А хто битий буде, того Бог простить! (М. Рильський (ред.), пер. з тв. М. Лермонтова);
// перен. Давати кому-небудь добрі поради, побажання і т. ін.
Балабуха не спромігся дати за Настю приданого ні мідного шага й тільки надарив своїм благословенням на дорогу (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)