надбати
НАДБА́ТИ, а́ю, а́єш, док., що, чого.
1. Поступово придбати працею що-небудь (гроші, матеріальні цінності і т. ін.).
Ще змалечку удвох ягнята пасли, А потім побралися. Худоби діждалися, – Придбали хутір, став і млин. Садок у гаї розвели І пасіку чималу, – Всього надбали (Т. Шевченко);
Добру калитку грошей надбав [доктор] (Ганна Барвінок);
[Неріса:] Та й ти, як спадок одібрав по батьку, то не питав, хто й як його надбав (Леся Українка);
// Нажитиу великій кількості, обзавестися кимсь.
– Ціла боса команда в хаті. Одне менше другого!.. – В літах дядько, а потомків, бач, надбав (О. Гончар).
2. Одержати, здобути, дістати що-небудь (властивість, якість, стан і т. ін.).
– Мабуть, не погано жилось на віку, коли надбали од безклопіття такого зайвого здоров'я! (І. Нечуй-Левицький);
– Ну, дорогий мій друже, чи не стати б вам мистецтвознавцем?.. На додачу до всіх інших ваших прекрасних якостей. – Яких саме? – іронічно поспитав я. – Тих, що ви вже надбали, а особливо тих, які надбаєте в майбутньому (Є. Гуцало);
Надбати досвіду.
Словник української мови (СУМ-20)