надворі
НАДВО́РІ, присл.
Поза приміщенням, на повітрі.
– Авжеж! оце встану вам відчиняти! .. Досиділи до ночі, то про мене ночуйте й надворі (І. Нечуй-Левицький);
Коли прибуде до своєї сестри на дідизну в гості, тоді і в хаті стає тісно від його друзів, тож сідають надворі під абрикосом (О. Гончар);
// На подвір'ї.
Слуги вештались, похапцем виносили йукладали на хури усяке ціновитіше добро (І. Нечуй-Левицький);
Упоравшись надворі, мати пхають у двері в'язку соломи і кидають біля грубки (Григір Тютюнник);
// У природі.
Уже й літо минулося, Зима вже надворі (Т. Шевченко);
Сім погод надворі: сіє, віє, мутить, крутить, рве, зверху ллє, знизу мете (приказка).
Словник української мови (СУМ-20)