надмір
НАДМІ́Р, присл., рідко.
Те саме, що надмі́ру.
[Публій:] Здоров, Хузане! [Хуса:] Щасливий надмір, що тебе вітаю! (Леся Українка);
Він побачив людей трохи запізно, надмір захоплений своєю їздою (Н. Рибак).
НА́ДМІР, у, ч.
1. Зайва кількість чого-небудь, що перевершує потребу в ньому; надлишок.
Злакові трави найбільш чутливі до надміру вологи в ґрунті (з наук. літ.);
Саме від надміру води криничани терпіли часом справжнє лихо (О. Гончар).
2. Дуже велика кількість, вищий ступінь чого-небудь.
– Бачиш, – додала вона, всміхаючись і підводячи на нього очі, – стаю забобонною з надміру щастя (І. Франко);
Надмір сил у кожнім русі. Кров жива в ударі кожнім (М. Рильський);
Обличчя кругле, розповніле, але в поворотах голови відчувається надмір вольової енергії, внутрішньої зібраності (М. Руденко).
Словник української мови (СУМ-20)