надоба
НА́ДОБА, и, ж., діал.
Потреба, необхідність.
– Двері одімкни, нехай так і будуть, можу тебе по надобі і вночі покликати (С. Скляренко);
Відкинув [син] ковдру, полежав ще хвильку, доки пройняла ранкова прохолода і виникла знайома, відколи займається спортом, надоба зігрітися різкими рухами (Г. Усач).
Словник української мови (СУМ-20)