надокучати
НАДОКУЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАДОКУ́ЧИТИ, чу, чиш, док., кому і без дод.
Ставати неприємним, нестерпним від повторення, одноманітності і т. ін.; набридати.
Такі думки все ворушились в Мотузовій голові, надокучали йому, як мухи в спасівку (І. Нечуй-Левицький);
На кілька хвилин забувала [Іринка] про прикрість, але тоді починав надокучати стукіт годинника (М. Томчаній);
Дмитрові надокучило стояти, і він присідає на призьбі біля матері (Ірина Вільде);
Хлопчик надокучив матері запитаннями, коли приїде татко (П. Автомонов).
◇ (1) Надоку́чити, як па́рена ре́дька – дуже, надзвичайно набриднути.
За ці дні надокучив йому балакучий начальник, як парена редька (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)