надокучати
НАДОКУЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАДОКУ́ЧИТИ, чу, чиш, док. Ставати неприємним, нестерпним від повторення, одноманітності і т. ін.
Такі думки все ворушились в Мотузовій голові, надокучали йому, як мухи в спасівку (Н.-Лев., IV, 1956, 194);
На кілька хвилин забувала [Іринка] про прикрість, але тоді починав надокучати стукіт годинника (Томч., Закарп. опов., 1953, 23);
Дмитрові надокучило стояти, і він присідає на призьбі біля матері (Вільде, Опов., 1954, 32);
Хлопчик надокучив матері запитаннями, коли приїде татко (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 545).
Словник української мови (СУМ-11)