надро
НА́ДРО, а, с., рідко.
Те саме, що на́дра 2.
– Мамо!.. Тату!.. рідні мої та любі!.. – Нехай господь її прийме, мою голубоньку, на своє надро! Так-то вже я попоплакала (Марко Вовчок);
Прийняв чумака вільний степ у своє надро (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)