надро
НА́ДРО, а, с. рідко. Те саме, що на́дра 2.
— Мамо!.. Тату!.. рідні мої та любі!.. — Нехай господь її прийме, мою голубоньку, на своє надро! Так-то вже я попоплакала (Вовчок, І, 1955, 48);
Прийняв чумака вільний степ у своє надро (Коцюб., І, 1955, 182).
Словник української мови (СУМ-11)