назгрібати

НАЗГРІБА́ТИ, а́ю, а́єш і НАЗГРЕБТИ́, бу́, бе́ш; мин. ч. назгрі́б, назгребла́, ло́; док., чого, що.

Згрібаючи, зібрати в одне місце що-небудь в якійсь кількості.

Бачура присів, на купі плавіння, що його, видно, назгрібав оцей дід для відпочинку, витяг цигарки (М. Чабанівський);

Іван Іванович підвівся, назгрібав хмизу й кинув на обвуглений пень (Ю. Мушкетик);

// перен., розм. Поступово зібрати, нагромадити, набути що-небудь у великій кількості (про гроші, майно і т. ін.).

– Оця надто практична людина не загине на селі! Кажуть, вона назгрібала незліченну силу грошей то з хліба, то з сього, то з того (І. Нечуй-Левицький).

Значення в інших словниках

1. назгрібати — назгріба́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. назгрібати — -аю, -аєш і назгребти, -бу, -беш; мин. ч. назгріб, назгребла, назгребло; док., перех. Згрібаючи, зібрати в одне місце в якій-небудь кількості. || перен., розм. Поступово зібрати, нагромадити що-небудь у великій кількості (про гроші, майно і т. ін.).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. назгрібати — НАЗГРІБА́ТИ а́ю, а́єш і НАЗГРЕБТИ́, бу́, бе́ш; мин. ч. назгрі́б, назгребла́, ло́; док., перех. Згрібаючи, зібрати в одно місце в якій-небудь кількості. Микола назгрібав торішнього сухого очерету, сухої осоки і розпалив багаття (Н.-Лев.  Словник української мови в 11 томах