найманий
НА́ЙМАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до найма́ти.
Солдати, переважно наймані, не слухають своїх начальників (із журн.);
// на́ймано, безос. пред.
У Поромоні стали зупинятися спершу купці, застукані в Новгороді зимовими хурделигами, а потім наймано його двір для дружини (П. Загребельний).
2. у знач. прикм. Стос. до найму.
Наймана плата;
Наймана ціна;
// Який провадиться, здійснюється на основі найму.
– В кооперативах є наймана праця, є паї, в них беруть участь навіть ті люди, які самі в підприємстві не працюють, а мають гроші, щоб купувати паї (В. Винниченко);
Батьки в його були селяни, самі на себе працювали, самі їли... Найманої праці не експлуатували (Остап Вишня).
3. у знач. прикм. Який найнявся на роботу, службу і т. ін. і виконує її за плату.
Найманий шофер ладить машину (Ю. Яновський);
Проти найманої, проти чужої армії іде зараз оця народна озброєна сила, оця улюблена кіннота республіки (О. Гончар);
// Якого наймають за плату для виконання чого-небудь.
На Бойківщині голосили жінки, як правило, члени найближчої родини покійника, рідше цю функцію виконували напрошені чи наймані плачки (“заводівниці”) (з наук.-попул. літ.).
4. у знач. прикм. Узятий у найми, не власний.
– Коли ми найманою хурою їхали пристанційним присілком – здавалось, все вимерло (Олесь Досвітній);
– У Мар'янівці ми тяжко бідували, жили в найманій хаті (з мемуарної літ.).
Словник української мови (СУМ-20)