наманювати
НАМА́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., НАМАНИ́ТИ, маню́, ма́ниш, док., кого, що, розм.
Приваблюючи чим-небудь, запрошувати, зазивати когось у великій кількості.
Давай до себе наманювати людей (Сл. Б. Грінченка);
– Я закличу до себе троїсті музики та наманю хлопців повну хату і кімнату, ще й подвір'ячко! (І. Нечуй-Левицький);
* Образно. По обіді настирливий західний вітер таки наманив темно-сірих хмар; вони вщерть заполонили світ (В. Логвиненко);
Кажуть, у Києві жили лише чародії та козаки-відьмарі, а вже потім і відьми з'явилися.. Не інакше, як нечистий їх там поселив. Чи козаки-відьмарі їх до Києва наманили, щоби мати подруг (В. Чемерис).
Словник української мови (СУМ-20)