намарне
НАМА́РНЕ, присл., розм.
Те саме, що нама́рно.
Ще діточки сповиті спали, Ще купіль гріли матері, Намарне гріли: не купали Маленьких діточок своїх! (Т. Шевченко);
І треба сказати, що мої старання намарне не пішли (В. Винниченко);
Старання головного воєводи сходили намарне (І. Білик);
Шкода, стільки праці – і все намарне (Ю. Винничук);
Значна частина енергії вибуху другої ракети пішла намарне (О. Авраменко, В. Авраменко).
Словник української мови (СУМ-20)