намилуватися
НАМИЛУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, док.
1. ким, чим і без дод., розм. Досхочу помилуватися, поголубитися.
Намилувавшись собі, як є меж молодими парубком і дівкою, що хотять собі побратися, Семен Іванович посадив Галочку біля себе (Г. Квітка-Основ'яненко);
Улас намилувався Лукиною, натішився й покинув її, як зірвану квітку (І. Нечуй-Левицький);
Артем не встигав намилуватися .. фантасмагоричною грою щедрої на вигадки природи (В. Владко);
Перш ніж їсти качку, на неї треба добре надивитись, треба натішитись, намилуватись, а потім уже їсти (Є. Гуцало).
2. часто з запереч. н е, ким, чим, рідше на кого – що, з кого – чого і без дод. Досхочу помилуватися, полюбуватися ким-, чим-небудь.
Скільки сонця, праці, втіхи! Не надивишся, не наслухаєшся, не намилуєшся! (К. Гордієнко);
Місто вліті – чудове. Я не намилуюся ним (Б. Антоненко-Давидович);
Хмельницький .. глянув на Кривоноса захопленими очима. – Не намилуюсь я з тебе, пане полковнику! (П. Панч);
Не надивлюсь, не намилуюсь, Як гай зимовий занімів (І. Муратов);
– Ти така гарна, Алісо, – захоплено мовила Маріка. – Ніяк не можу намилуватися тобою... (О. Авраменко).
Словник української мови (СУМ-20)