намилуватися
НАМИЛУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, док.
1. ким і без додатка, розм. Досхочу помилуватися, поголубитися.
Намилувавшись собі, як є меж молодими парубком і дівкою, що хотять собі побратися, Семен Іванович посадив Галочку біля себе (Кв.-Осн., II, 1956, 336);
Улас намилувався Лукиною, натішився й покинув її, як зірвану квітку (Н.-Лев., III, 1956, 348).
2. часто з запереч, н е, ким, чим, рідше на кого — що, з кого — чого і без додатка. Досхочу помилуватися, полюбуватися ким-, чим-небудь.
Намилувавшись сплячим, Бульба пробирався далі тісною вулицею (Довж., І, 1958, 228);
Хмельницький.. глянув на Кривоноса захопленими очима. — Не намилуюсь я з тебе, пане полковнику! (Панч, Гомон. Україна, 1954, 352);
Скільки сонця, праці, втіхи! Не надивишся, не наслухаєшся, не намилуєшся! (Горд., Дівчина.., 1954, 136);
Не надивлюсь, не намилуюсь. Як гай зимовий занімів (Мур., Осінні сурми, 1964, 12).
Словник української мови (СУМ-11)