намисел
НА́МИСЕЛ, слу, ч., діал.
Роздум, роздумування.
Він попросив Мендля дати йому пару день [днів] до [для] намислу (І. Франко);
– Ти, – сказала Рахіра по хвилині бистрого намислу, – як довго він ще там буде? (О. Кобилянська);
Дід поспішає .. переписати своє добро внукам, минаючи невістку, але, наївна душа, не в силі укрити свого намислу перед приставленими до нього лісовими сторожами (М. Зеров);
Ти принесла одежу нечіпану, яка може бути з лихого намислу вкрадена (Валерій Шевчук).
○ (1) Без на́мислу, у знач. присл. – не роздумуючи.
Без намислу пішов він.., щоб допомогти братові (І. Франко);
[Люцій (поспішно, без намислу):] Ти казав про Теофіла що-небудь Крусті? (Леся Українка);
Не розкидай без намислу по світі Думки, як скарби, повні дивини (Д. Павличко);
Ганнуся .. мчала без намислу до панотця, мов оглашенна (О. Забужко).
Словник української мови (СУМ-20)