наморозь
НА́МОРОЗЬ, і, ж.
1. Схожий на іній шар снігу, що утворюється на гілках дерев, дротах і т. ін. під час туману й морозу.
Земля холоне у пухкім снігу, І висне наморозь на вітах саду (М. Зеров);
На його товстих вусах аж дзеленчали крижані бурульки. Привітавшись, він зірвав їх з вусів, стер наморозь з дугастих брів (М. Стельмах);
* Образно. Сміючись, скувала [зима] тоненькою крижаною плівкою калюжі й злегка напудрила намороззю галузки дерев (Б. Антоненко-Давидович);
* У порівн. Кобзар Ковдуш.., сивий, як наморозь.., оповідав, де бував, що чував–бачив у світах (Н. Королева).
2. Тонкий шар льоду, що утворюється на поверхні землі і т. ін. в холодну сиру погоду.
Костури наосліп невпевнено промацують землю, чавлять крихку наморозь (М. Стельмах);
Накрапав зимовий дощ. Поверх крижаної наморозі блищала вода (В. Дрозд);
// Намерзлий на вікні лід.
Мороз розмалював віконця в лісниковій хатині мережками. Улянка любила розглядати їх, особливо під час заходу сонця, коли наморозь на склі пройметься .. теплим рожевим світлом і ніжно затріпоче (О. Донченко);
Можна було лежати і любуватися намороззю на вікні, наче картиною у золотих шторах (Олекса Ізарський);
Що таке люта зима та холодна хата, коли наморозь шерстує вікна, .. він звідав (В. Логвиненко).
Словник української мови (СУМ-20)