намулений
НАМУ́ЛЕНИЙ¹, а, е.
1. Дієпр. пас. до наму́лити¹.
А доокіл жовтіє степу мідь З намуленою річкою мілкою (П. Воронько);
Невдовзі колеса фургона, залишаючи глибоку колію в чорнуватому намуленому ґрунті, покотили широкою долиною поміж буйними травами й заростями гастролобіума (Т. Воронович, пер. з тв. Ж. Верна).
2. у знач. прикм. Укритий шаром мулу.
Земля була гарна, намулена, затишна (І. Франко).
НАМУ́ЛЕНИЙ², а, е.
Дієпр. пас. до наму́лити².
Прокинулася [Пріська] на світанку. Болять намулені боки, болять груди, кашель душить (Л. Яновська);
Мар'ян одвертає від фігури намулені сухим плачем очі (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)