1. Словник української мови у 20 томах

намулений

НАМУ́ЛЕНИЙ¹, а, е.

1. Дієпр. пас. до наму́лити¹.

А доокіл жовтіє степу мідь З намуленою річкою мілкою (П. Воронько);

Невдовзі колеса фургона, залишаючи глибоку колію в чорнуватому намуленому ґрунті, покотили широкою долиною поміж буйними травами й заростями гастролобіума (Т. Воронович, пер. з тв. Ж. Верна).

2. у знач. прикм. Укритий шаром мулу.

Земля була гарна, намулена, затишна (І. Франко).

НАМУ́ЛЕНИЙ², а, е.

Дієпр. пас. до наму́лити².

Прокинулася [Пріська] на світанку. Болять намулені боки, болять груди, кашель душить (Л. Яновська);

Мар'ян одвертає від фігури намулені сухим плачем очі (М. Стельмах).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. намулений — наму́лений 1 дієприкметник з мулом наму́лений 2 дієприкметник пошкоджений Орфографічний словник української мови
  2. намулений — I -а, -е. Дієприкм. пас. мин. ч. до намулити I. II -а, -е. Дієприкм. пас. мин. ч. до намулити II. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. намулений — НАМУ́ЛЕНИЙ¹, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до наму́лити¹. Земля була гарна, намулена, затишна (Фр., III, 1950, 439). НАМУ́ЛЕНИЙ², а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до наму́лити². Прокинулася [Пріська] на світанку. Болять намулені боки, болять груди, кашель душить (Л. Янов., І, 1959, 291). Словник української мови в 11 томах