нанизувати

НАНИ́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок. НАНИЗА́ТИ, ижу́, и́жеш, док., що, рідко чого.

1. Проколюючи, протикаючи, насаджувати, настромлювати що-небудь на щось (перев. певну кількість).

У неї в покоях працюють дівки, все шати гаптують, мережать хустки, нанизують перли дрібненькі (Леся Українка);

Марія ножем розрізає яблука-падалицю, нанизує ті кружальця на сирову нитку (А. Шиян);

Він вправно нанизував на вила цілі оберемки сіна і легко жбурляв їх у драбини (С. Добровольський);

Юрій нанизав черв'яка на гачок і, замахнувшись, кинув волосінь на воду (П. Автомонов);

* Образно. За роком рік, як дорогоцінні діаманти, нанизував він безповоротні літа на таке нерівне часом вузлувате прядиво життя (Іван Ле);

* У порівн. Подія за подією, рік за роком ішли спокійно, послідовно, немов хтось невидимий нанизував їх на рівну сталеву нитку (Ірина Вільде);

// Нижучи, виготовляти що-небудь.

Схоже було на те, що хтось навмисне нанизав оці червоногарячі разки (М. Чабанівський).

2. перен. Легко, вільно, без затримок приєднувати одне до одного (слова, думки і т. ін.).

В залі – вибух сміху, а я, нанизуючи слова на слова, рвучи репліки, випалив свій текст і прожогом утік за куліси (з мемуарної літ.);

Покришень нанизував і нанизував рядок на рядок, читав з глибоким почуттям (Ю. Збанацький);

Погойдуючись у сідлі, нанизував [Довбуш] думи, мов перли (В. Гжицький);

// Поступово збирати щось однорідне.

Я їх [пісні] почав визбирувати та нанизувати, і вийшли з цього нанизування пісні про кохання (Панас Мирний);

Писар нанизав таких перлин поезії цілу низку (І. Нечуй-Левицький).

Словник української мови (СУМ-20)