нападник
НАПА́ДНИК, а, ч.
1. Той, хто нападає з метою агресії, пограбування, поневолення; загарбник.
Русь мусить сильною бути, а сила здобувається на війні. В мирі знікчемніли б воїни і не могли б захистити свій край від нападників зі сходу, які зазіхають на нього. Хочуть пограбувати, поневолити й поруйнувати Русь (Б. Лепкий);
Перший бій з нападниками стався, вже коли запалали оселі хуторів (Іван Ле);
// Той, хто нападає, пристає до кого-небудь, щоб скривдити; кривдник.
Дівчата, з несамовитим вереском завзято оборонялися, пирскаючи нападникам у вічі бризки води (Л. Юхвід);
А за якусь мить сталося несподіване. Уляна стріпнулась, нападник одлетів од лежанки, а вона збила на шляху Когута й метнулася за двері (Микола Чернявський).
2. Те саме, що напада́ючий 2.
В футбольній команді мене поставили нападником (А. Хорунжий);
У другому таймі футболісти вийшли грати без одного крайнього нападника (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)