наперемінку
НАПЕРЕМІ́НКУ, НАВПЕРЕМІ́НКУ, присл., розм.
По черзі, замінюючи одного одним; навперемінно.
Наперемінку: то дощ, то вискалиться (Номис);
Вчилась, коли сама хотіла. Вона вчилася й гуляла, гуляла й вчилась наперемінку, щоб було не дуже важко (І. Нечуй-Левицький);
Так навперемінку в одному й ходили мати й Мотря (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)