напрошуватися
НАПРО́ШУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., НАПРОСИ́ТИСЯ, ошу́ся, оси́шся, док.
1. тільки док., розм. Багато, довго просити.
– А я то скілько [скільки] наплакалася, скілько їх напросилася! (І. Франко).
2. Просячи або натякаючи, добиватися, домагатися чого-небудь.
[Горпина:] В мене швидко будуть гості, бо я в четвер іменинниця; обіцялись і напрошувались таки самі мої куми (І. Нечуй-Левицький);
До привітної господині хлопці один з-перед одного напрошувалися в зяті (С. Чорнобривець);
Одпровадила [Ївга] Левка і до поліції, та таки .. напросилась і сама тут сидіти з Левком (Г. Квітка-Основ'яненко);
Федір уже пожалкував, що напросився на розмову з Кузьмичем (М. Руденко);
Щоб заробити якусь копійчину, Марко напросився чистити конюшню (Д. Ткач).
3. на що. Своєю поведінкою викликати певне ставлення до себе.
Мені здавалось, що вона напрошується на компліменти, але тон у неї був щирий (Леся Українка);
– Та чого ж ти мовчиш?! Сам на образу напрошуєшся!.. – скрикнув Бородавка (З. Тулуб).
4. тільки недок. З'являтися, виникати в свідомості.
Якось сама собою напрошувалась думка, що книги в цьому кабінеті є лише окрасою (М. Руденко);
Мимоволі напрошується неправильний висновок (О. Довженко).
Словник української мови (СУМ-20)