напрошувати
НАПРО́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., НАПРОСИ́ТИ, ошу́, о́сиш, док., кого, що, розм.
1. Випрошувати яку-небудь кількість чогось.
А рядові ланки, наче ті сироти. І гною їм нема, і коней не допросишся, щоб хоч той гній вивезти, який з трудом навизбируєш у себе та напросиш у людських подвір'ях (В. Кучер);
// перев. док. Просячи про що-небудь, добитися згоди.
Оце було напросить мати священика, щоб .. написав та спитав про здоров'я й життя, то й одпише Катря на три листи одним (Марко Вовчок);
Та ще й маму напросила [учителька], щоб доглядала Масі (А. Свидницький).
2. Запрошувати кого-небудь у якійсь кількості.
Напросила [Ївга] свашок, світилок, батьків .. і всякого народу, якого треба на весілля (Г. Квітка-Основ'яненко);
– Коли напросив [Балабуха] гостей, то нехай сам панькається коло їх, а я не встану, – думала Олеся (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)