напрям
НА́ПРЯМ, у, ч.
1. Лінія руху або лінія розміщення кого-, чого-небудь.
Євгеній ішов із Регіною вулицею в напрямі її помешкання (І. Франко);
Вчитель почекав, доки вона [бджола] полетіла, і простежив очима за напрямом її льоту (Ю. Яновський);
На четвертий день вітер змінив напрям (З. Тулуб);
Пластинки кісткової тканини перехрещуються в тих напрямах, у яких кістки зазанають найбільшого розтягу або стиску (з навч. літ.).
2. Шлях діяльності, розвитку кого-, чого-небудь; спрямованість якоїсь дії, явища.
Я знаю, що ти і всі наші дивуєтесь моїй психології в сьому напрямі, але вже така вона – що робить (Леся Українка);
Між листом та секретаркою не було ніякого зовнішнього зв'язку, та для Мишуні Бойченка .. обидва факти міцно поєдналися, вплинули на його долю, змінивши напрям цілого життя (Ю. Яновський);
// Спрямованість думок, інтересів.
Тихович бігає по хаті в нервовому роздратуванні .. Але помалу-малу думки його приймають інший напрям (М. Коцюбинський).
3. Суспільна, наукова, літературна і т. ін. школа, течія, угруповання.
Іджі був не тільки філософом неоплатонічного напряму, але ще й філологом, дуже добрим арабським філологом (А. Кримський);
Літературний напрям – не просто сукупність тих чи інших заяв, декларацій, маніфестів, а реально існуюча спільність у творчій праці значного числа письменників, складова частина літературного процесу певної епохи (з наук. літ.).
4. Ділянка фронту, що розгортає воєнні дії в який-небудь бік.
Всю друкарню розбило, коли вона переїздила з винзаводу ближче до Північної сторони, де був напрям головного удару ворога (В. Кучер);
Наші війська розгорнули наступальні дії на Курському, Харківському, Луганському і Ростовському напрямах (з публіц. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)