напрямляти
НАПРЯМЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., НАПРЯМИ́ТИ, млю́, ми́ш; мн. напря́млять; док., кого, що і без прям. дод.
1. Спрямовувати що-небудь кудись, надавати напряму чомусь.
[Марко: (витягає револьвера й напрямляє в інженера):] Підходь сюди.! (Мирослав Ірчан);
Христя не знає, куди свої очі напрямити, на чому їх зостановити (Панас Мирний).
2. перен. Скеровувати на що-небудь (думки, розум, інтереси).
Він глянув на зоране поле і сливе силоміць напрямив свої думки на щоденну роботу (М. Коцюбинський);
Мовчки вони повечеряли й самі постелили собі ліжка, як замовила їм робити пані Чужинська. Вона потурбувалась про те, щоб одразу поставити їхнє життя у певні рамки, одразу напрямити його, аби після менше було з ними клопіт (В. Підмогильний);
// розм. Повчати, давати вказівки, поради; навчати, наставляти.
Не було у них учителів, що напрямляли б, як іти і куди іти, не було перед собою стежки, ніхто ще її ні разу не прокладав (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)