напівкочовий
НАПІВКОЧОВИ́Й, а́, е́.
Перехідний між кочовим і осілим.
Лівобережні племена кочових або напівкочових скотарів рушили на Правобережжя, перетворюючи ниви в пасовища (з наук. літ.);
Московська держава, яка заснувала на сході Європи російську православну цивілізацію, виникла як улус імперії монголів. Її напівкочові володарі запозичили з Китаю монократію, примат держави над особистістю, культ військової сили (із журн.);
// Власт., характерний для напівкочівників.
Хазари вели напівкочове життя (з навч. літ.);
На початок XIX ст. башкири перейшли від кочового побуту до напівкочового: кочували вони влітку, а взимку жили в постійних житлах (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)