нараджувати
НАРА́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., НАРА́ДИТИ, джу, диш, док.
1. із спол. як, що, щоб, з інфін. Давати пораду, радити, як зробити що-небудь.
Сава нараджує Маркові гнати корів долом, по низинах .. соковиті некошені трави (К. Гордієнко);
Нарадила мати, Як пшениченьку пожати (Т. Шевченко);
Може б, Ви [В. М. Гнатюк] були ласкаві та нарадили мені, що взяти до того збірника з новіших праць галицьких письменників (М. Коцюбинський);
Попадя нарадила йому [попові], щоби заклав у селі читальню (Л. Мартович);
// кого, що. Радячи, пропонувати кому-небудь когось, щось.
Йому нарадили одну гарну дівчину, щоб він її брав (з казки);
– Ось я тобі службу нараджу. Йди до нашого отця Івана служити (Марко Вовчок).
2. кого, розм., рідко. Підмовляти, підбурювати кого-небудь на щось.
– То Дмитрик мене нарадив! – першим почав виправдовуватися Ілько, що завжди більше боявся бійки (І. Чендей).
Словник української мови (СУМ-20)