нараджувати

НАРА́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., рідко, НАРА́ДИТИ, джу, диш, док.

1. неперех., з спол. я к, щ о, щ о б. Давати пораду, радити, як зробити що-небудь.

Нарадила мати. Як пшениченьку пожати (Шевч., II, 1963, 46);

Попадя нарадила йому [попові], щоби заклав у селі читальню (Март., Тв., 1954, 45);

// перех., кого, що. Радячи, пропонувати кому-небудь когось, щось.

Йому нарадили одну гарну дівчину, щоб він її брав (Укр.. казки, 1951, 223);

— Ось я тобі службу нараджу. Йди до нашого отця Івана служити (Вовчок, І, 1955, 9).

2. перех., кого, розм., рідко. Підмовляти, підбурювати когось на що-небудь.

Значення в інших словниках

1. нараджувати — нара́джувати дієслово недоконаного виду рідко  Орфографічний словник української мови
2. нараджувати — див. радити  Словник синонімів Вусика
3. нараджувати — -ую, -уєш, недок., рідко, нарадити, -джу, -диш, док. 1》 неперех., із спол. як, що, щоб. Давати пораду, радити, як зробити що-небудь. || перех., кого, що. Радячи, пропонувати кому-небудь когось, щось. 2》 перех., кого, розм., рідко. Підмовляти, підбурювати когось на що-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. нараджувати — НАРА́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., НАРА́ДИТИ, джу, диш, док. 1. із спол. як, що, щоб, з інфін. Давати пораду, радити, як зробити що-небудь. Сава нараджує Маркові гнати корів долом, по низинах .. соковиті некошені трави (К.  Словник української мови у 20 томах
5. нараджувати — ПІДМОВЛЯ́ТИ (умовляючи, переконуючи, спонукати до певних дій, вчинків), ПІДГОВО́РЮВАТИ, НАМОВЛЯ́ТИ, НАГОВО́РЮВАТИ розм., НАСПІ́ВУВАТИ розм., ПІДУ́ЧУВАТИ розм., НАТУ́РКУВАТИ розм., НАРА́ДЖУВАТИ розм.  Словник синонімів української мови