наречений
НАРЕ́ЧЕ́НИЙ, а, е, заст.
Дієпр. пас. до наректи́ 3.
Вітаю Вас, Остапе милий, В миру наречений Павлом! Я тисну руку Вам щосили І перед Вами б'ю чолом (М. Рильський).
НАРЕЧЕ́НИЙ, а, е.
1. Те саме, що на́званий.
2. у знач. ім. нарече́ний, ного, ч.; нарече́на, ної, ж. Чоловік (жінка) стосовно до того, з ким має одружитися.
[Анна:] Хто він такий, сей прехороший лицар? [Долорес:] Мій наречений (Леся Українка);
– Батько мій працював у депо, а наречений їздив машиністом (Ю. Яновський);
В хвилини затишку на фронті солдати люблять спогадувати мирні дні, сім'ю, а хто не мав її – наречену чи дівчину (М. Олійник);
* У порівн. Осяяні місячним світлом дерева стояли в цвіту, як наречені в чеканні женихів (О. Довженко).
3. у знач. ім. нарече́ні, них, мн. Чоловік і жінка, які збираються одружуватися.
Віталій і Надя вирішили, що вони наречені (Ю. Смолич);
Він привітався, підійшов до наречених, поздоровив їх (В. Собко).
Словник української мови (СУМ-20)