наст
НАСТ, у, ч.
Обледеніла кірка на поверхні снігу; серен.
Сніг тільки-но почав танути, але надвечір брався знов скляним настом і сліпуче блищав під місяцем і під зорями (З. Тулуб);
Наст створюється взимку після дощу або під час відлиги, коли вдарить мороз і відталі верхні шари снігу перетворюються на кригу (В. Гжицький);
Галя ходила в пущу з своїм троюрідним братом. В лісі ще не зійшли сніги, їм довелося шурхати по цільному насту (О. Бердник);
Притримуючи в падінні пазуху і широко розчепіривши ноги, він [малий] гальмував, шкрябав дідовими чобітьми по крупчастому сніговому насту (Ю. Логвин);
* У порівн. Сухий, спресований, як сніговий наст, пісок твердим шаром лежав під ногами (Ю. Смолич).
Словник української мови (СУМ-20)