насталювати
НАСТА́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок. НАСТАЛИ́ТИ, лю́, ли́ш, док.
1. що. Наварювати сталлю і нагострювати що-небудь перев. у якійсь кількості.
Ковалі в кузні ладнали ще з весни жниварки, насталювали коси, ремонтували вози й безтарки (І. Цюпа);
Бадилля зсохло, вже й валиться, Леміш я добре насталив (С. Руданський);
Витягав [батько] з-під міха різні скриньки з усяким заліззям. Тут повизублювані сокири, які треба насталити (І. Франко);
Наказав пан ковалеві зробити величезного гака. Зробив коваль гака. Насталив його, загострив, приніс до пана (Остап Вишня);
Дід розсердився, пішов до коваля, насталив ніж і став козу різати (О. Іваненко).
2. перен., кого, що. Зміцнювати, робити міцним витривалим, стійким.
– Пісня, вона, брат, волю насталює (І. Цюпа);
Настали і ти характер свій (М. Рудь);
Горе не розслабило її, а ніби ще більше вигартувало, насталило (О. Гончар);
Нашого брата легко розчулити до сліз скрипкою чи бандурою, оповіддю про сироту, навіть казкою про бідного наймита, як і насталити душу одним покликом, вознести її до найвищої звитяги (Ю. Мушкетик).
Словник української мови (СУМ-20)