настренчувати
НАСТРЕ́НЧУВАТИ, ую, уєш, недок., НАСТРЕ́НЧИТИ, чу, чиш, док., кого, що, проти кого, розм.
Те саме, що настро́ювати 4.
Він [писар] настренчує громаду проти духовенства (І. Нечуй-Левицький);
– А тепер сидить наш чех з новим завом, – сумно закінчила [Саня], – і всякі гидоти про нас, мабуть, розповідає – проти нас його настренчує (Ю. Шовкопляс);
– Проклята Параска настренчила всіх дітей проти мене (І. Нечуй-Левицький);
Той [Роман] і святого Миколая проти господарів настренчить (М. Стельмах);
// кому. Нарадити, порадити кому-небудь.
Жінка задумала женити свого одинака сина: “Пора тобі, сину, женитися! Але будеш брати ту, яку я тобі настренчу. Не оманешся, сину!” (з переказу).
Словник української мови (СУМ-20)